Моя оцінка якості Програми економічних реформ на 2010—2014 роки є дуже поміркованою. З одного боку, автори розуміють (з різною мірою глибини) більшість проблем нашої не реформованої за останні 10—12 років економічної системи. Це — великий плюс програми.

Але, з іншого боку, далі дуже поміркованих і обережних, більше того, дуже загальних і неконкретних рекомендацій та обіцянок (це не реформи…) вони не йдуть.

Виникає принципове запитання: така стриманість і поверховість ідуть від:

— нерозуміння реального стану речей;
— браку часу та інтелектуальних ресурсів для розробки заходів щодо реформування української економіки;
— страху від того, що реальні реформи не тільки не принесуть політичних дивідендів, а навпаки, спричинять політичні збитки?
Вважаю, всі ці чинники впливали на кінцевий текст програми.

Далі я хотів би зупинитися на розділі «Розвиток фінансового сектору». Перечитавши його кілька разів, я нарахував близько 30 порад, чи кроків, з якими повністю згоден! Ну як можна бути не згодним з такими рекомендаціями:
— посилення координації НБУ і Кабінету міністрів України щодо вирішення завдань підтримання цінової стабільності;
— доопрацювання законодавства для полегшення процесу злиття банків;
— реформування процедури банкрутства;
— створення нових інструментів зниження валютних ризиків, у тому числі з участю НБУ;
— створення єдиної системи депозитарного обліку цінних паперів і т.ін.

Та якщо взяти рекомендації, де можна побачити принаймні якусь конкретику, там виникає багато питань. Наприклад, автори пропонують:

«Для зниження частки проблемних активів необхідно: обрати й реалізувати модель реструктуризації проблемних активів у банківській сфері, наприклад, створити банк проблемних активів або перехідний банк (із залученням держави або приватних інвесторів)».

Ідея створення «поганого», «санітарного», «перехідного» банку була запропонована Світовим банком уже в перші місяці початку кризи. Я послідовно виступив критиком такого проекту, розуміючи, що в Україні такий банк буде діяти дуже корупційно. Що пропонується: за рахунок бюджету (наших з вами грошей) чиновники мінятимуть погані активи (дірки від бубликів) банків (причому найгірших банків!) на реальні мільярди гривень! Зрозуміло, що число мільярдерів (принаймні гривневих) у результаті такого обміну збільшиться. Наївність фахівців Світового банку можна зрозуміти, як і час для таких рекомендацій (грошей не тільки в Україні, а й у світі тоді, на кінець 2008 року, не було). Але наші фахівці принаймні зараз повинні розуміти всі ризики такого проекту... Причому створення «перехідного» банку зараз, за рахунок дефіцитного бюджету(!), коли грошей у світі вже дуже багато, виглядає дивно… Набагато кращою рекомендацією (до речі, вона не потребує будь-яких коштів) є створення прозорого, чесного, відкритого ринку банківських активів, у тому числі і проблемних!

Я міг би наводити інші конкретні рекомендації авторів програми, які також сумнівні. Та краще, нехай це буде нескромно, процитую, що я писав одразу після перемоги Віктора Януковича:

«Після завершення виборів нового президента України як гриби почали виростати нові антикризові програми. Прочитавши деякі з них, я зрозумів, що Україну можуть очікувати нові проблеми, народжені непрофесійністю їх авторів, їх неінтегрованістю в сучасну систему економічних знань та дискусій.

Наприклад, навіть рекомендації МВФ та Світового банку Україні зараз уже деякою мірою застаріли, оскільки базувалися на докризовому розумінні економічної реальності. Потрібні достатньо потужні фільтри для того, щоб підняти існуючий рівень економічних дискусій та програм на сучасний рівень. Один із таких фільтрів — конкретність!»

Щоб не бути голослівним, протягом кількох тижнів через «Дзеркало тижня» я запропоную кілька практичних рекомендацій НБУ та уряду, які, з одного боку, можуть бути виконані за короткий проміжок часу, з іншого — будуть достатньо дієві. Однак навіть вони потребують певних професійних знань, мінімального ідеалізму, а головне — критичної маси нових керівників, які розуміють проблему та націлені на результат, який полягає у наступному:

1) економіка зростає;
2) фінансова система стабільна (не схильна до криз);
3) доходи населення зростають на базі зростання економіки;
4) грошові накопичення людей не розкрадаються і не знецінюються;
5) банки не спекулюють, а кредитують економіку та людей;
6) зростання цін на товари та активи наближається до європейського рівня (принаймні менше 10%).

За матеріалами газети “Дзеркало тижня”