В інтерв'ю журналу СТРАТЕГІЇ Олександр Савченко сказав: «Час людей пішов, прийшов час корпорацій, тільки ми цього не зрозуміли. Сьогодні перед кожною сильною людиною стоїть завдання створити свій правильний світ - свою корпорацію, нехай навіть дуже маленьку». Однак Олександр Ройтбурд вважає трохи інакше.

Олександр Савченко, інвестор, банкір, ректор МІБу:

Час корпорацій, а не людей. Ватажок від натовпу вирізняється своєю харизмою. Саме вона дає можливість керувати. На жаль, сьогодні в Україні примітивне суспільство. Одна людина не здатна трансформувати суспільство і створити складу структуру, яку ми називаємо державою. То ж ми не можемо обрати правильну людину, яка усе змінить. Лідер, а не ватажок – ось хто нам потрібний. Щоб обрати лідера потрібно створювати корпорації (інститути, театри, підприємства). Якщо з'явиться критична маса таких корпорацій, це допоможе державі привести до влади правильного лідера, який подолає той хаос, який зараз панує.

Кожен, хто має енергетику, гроші, здібності, повинен створювати навколо себе правильний світ на стільки, на скільки це можливо.

Що означає "бути сучасним"? Бути сучасною людиною означає читати сучасну прозу й поезію, дивитися сучасні фільми, слухати сучасну музику, купувати й колекціонувати картини сучасних художників. Для мене, наприклад, сучасний поет і письменник Володимир Сорокін вищий за потенціалом, ніж такі письменники Толстой і Достоєвський. Твори Сорокіна феноменальні! Я не розумію, чому дітям на уроках літератури у школі викладають лише класику. На мою думку, сучасне повинне домінувати над минулим. Дітей треба навчати жити у сучасному світі за сучасними підходами.

Коли треба виходити з гри. Найбільша небезпека для інвестора – це коли він любить свій проект і не може з ним розлучитися. Боротися з цим не потрібно, просто треба усе правильно розраховувати. Якщо ви багата людина й ваші активи перевищуються утримання улюбленого проекту (а як правило улюблені проекти не приносять прибутку), ви можете собі це дозволити. Продавати успішні проекти краще на піках їхнього розвитку. Та якщо людина не може з ним розлучитися, це може призвести до банкрутства.

Соціальна відповідальність бізнесмена. Чим більший бізнес, тим більша відповідальність на нього покладається. Найелементарніший прояв соціальної відповідальності – це підтримка благодійності. Друга фаза соціальної відповідальності – це коли корпорація може виправляти помилки держави в соціальній, культурній та освітній політиці. Третя фаза – коли корпорація може впливати на державу і її політику, і в кінцевому підсумку, якщо таких корпорацій буде багато, можна буде створити справедливу соціальну державу.

Бізнесмен як консультант. Можна бути успішним бізнес-консультантом, не будучи успішним бізнесменом, але не посягаючи на фундаментальні аспекти бізнесу. Зрештою, свій перший мільйон я заробив як консультант, не будучи бізнесменом. Можна консультувати і розповідати про нові методи й техніки, проте глибокі філософські питання бізнесу ти не можеш і не маєш право розглядати.

Уроки від кризи. Якщо до кризи можна було купувати й продавати активи, то сьогодні це практично не можливо. Треба інвестувати у структури, які генерують прибуток, або потік грошей. Один з найважливіших висновків кризи – потреба у регулюванні цін на активи.

Про інвестиції. Є два типи інвесторів. Перший тип - це інвестори, які інвестують в компанії, а другий – у акції. Для інвестицій у акції в Україні – важкий час. Усі, хто інвестував в акції останні п’ять років, зараз переважно у мінусі. Логіку цих ринків зрозуміти неможливо, тому що вона істотним чином залежить від політики. Тому прийшов час інвестувати в компанії.

Мій головний принцип інвестування – купувати на 20-25% дешевше активи, ніж на ринку, і продавати на 20-25% дорожче, ніж на ринку. Більше того, тут не потрібно бути найрозумнішим і найталановитішим, треба бути просто на півкроку попереду.

Гроші складно заробити, а ще складніше – їх зберегти. І тут дуже важливо контролювати організацію й бізнес, який ти придбав. А для цього треба шукати талановитих менеджерів.

Олександр Ройтбурд, сучасний художник:

У мистецтві час людей. Мистецтво в силу своєї природи збудоване на особистостях. Хоча є чимало прикладів, коли художники створювали навколо себе корпорації. Однак і ці корпорації були засновані на харизмі самих художників.

У мистецтві як системі ніякої демократії не може бути, і саме поняття «корпорація» суперечить суті мистецтва.

В мистецтві завжди проривалися команди людей, які створювали навколо себе явища й примушували себе помічати. У цьому розумінні групам осіб легше пробити стіну неуваги й нерозуміння. Але це ситуативна фраза – після того, як команда виходить на сцену, у ній викристалізовуються особистості. Для прикладу, спочатку пробилися футуристи, створили хвилю, а потім усе виходить на особистісний рівень – Пастернак - це Пастернак, а Маяковський – це Маяковський. Тому усе ж таки час особистостей. Якщо особистості збираються і разом виникають як явище, це ще не означає, що це корпорація.

Однак, що стосується суспільства, там час корпорацій. Ми говоримо, що натовпом керує ватажок. Лідер же може управляти лише структурованим суспільством. Наступна сходинка – це те, що відбувається сьогодні - більшістю країн у світі керують не лідери, а менеджери. Президенти країн – це топ-менеджери своїх корпорацій. Напевно, це добре, але це нудно.

Що означає бути сучасним? Для мене це означає, перш за усе, розуміти той контекст, в якому ти живеш, працюєш, існуєш. І не обов’язково його приймати. Можна бути в опозиції, розуміючи в опозиції чому/кому ти перебуваєш. Можна порушувати певні правила й догми, розуміючи, що саме й чому ти порушуєш.

Як розставатися з власними картинами. Якби мій простір дозволив мені збиратися свої роботи, то я б їх не продавав, а колекціонував. Я пишу у рік в середньому 50 робіт. Був час, коли на мистецтво не було попиту, і у мене зібралося багато робіт, а я заробляв на життя чимось іншим. Тоді кількість створеного мною почала на мене давити і я прийняв рішення – розпрощатися з усіма роботами. Однак я надаю перевагу продавати картини у знайомі руки, у межах своєї досяжності, щоб тримати зі своїми роботами зв'язок і мати можливість зібрати їх на виставці. Тому не кожна продана картина – втрачена робота.

Як зрозуміти художника. Це залежить від того, якого типу твір. Є речі, які повністю говорять самі за себе, а є немислимі речі, які лежать поза інтерпретацією. Навіть у літературі те саме – існують тексти, які неможливо читати без коментарів.

Публічні виступи і сенс життя. Сенс життя будь-якої людини, особливо чоловіка - це експансія. Це захоплення простору, яке може виражатися у різних проявах - від придбання нерухомості до завоювання певного інтелектуального середовища. І для мене публічні виступи - це частина моєї особистої експансії.

Як художнику досягти успіху і стати найдорожчим художником в Україні. Першу свою картину я продав за 25 рублів. За останні 25 років, ціни на мої картини виросли у сотню разів.

Я не дуже переймаюсь – найдорожчий я чи ні. Навіть навпаки, коли у мого колеги купили картину не за $98 тис., а $98,500, я навіть порадувався за нього. Тепер усі подібні питання задаватимуть йому.

Для досягнення успіху найголовніше – це цікавитися своєю професією більше, ніж усім іншим на світі. Треба довести собі, що ти вартий чогось у своїй професії. Так само потрібна постійна робота над собою. І треба бути соціальним. Я не витратив жодної копійки на публікації. Я ніколи не грався за PR-ом, але й ніколи від нього не відмовлявся.

Та сьогодні я сконцентрувався над тим, щоб робити те, що у мене найкраще виходить – писати картини. А продавати їх може хтось інший.

Криза і арт-ринок. Коли трапилася криза, художній ринок проявив найбільшу стійкість. Ціни різко впали на такі сегменти як «художник=корпорація», а на інші сегменти – ціни продовжували зростати, зокрема і на мої картини. Специфіка і головна відмінність художнього ринку – це неможливість його прорахувати. Для експертної оцінки мистецтва недостатньо економічних знань. Потрібна інтуїція, яка лежить поза сферою економіки і технологій. Це такий собі суб’єктивний фактор.

Чи може художник бути арт-критиком. Може, але для цього замало таланту і визнання як художника. Треба бути інтелектуалом, володіти почуттям і смаком мистецтва. Також треба позбутися егоїзму, мати здатність об’єктивно аналізувати і правильно формувати думки.

Якби мене назначити міністром культури, я б ліквідував його як Саакашвілі це зробив з міліцією. Замість нього треба вибудувати структуру по типу тих, що функціонують в цивілізованих країнах. В Америці, наприклад, немає міністерства культури. Там функціонує система приватних фондів, які працюють в режимі партнерства з державою, які мають механізм для приваблення інвестицій. Держава не виділяє грошей на музей Метрополітен, але компанії стоять в черзі, щоб дати йому гроші.

Про книги. Є місяці, коли я взагалі не відкриваю книг, і інколи навпаки - прочитую декілька і мені мало. Те, що вважається бестселерами, я не можу читати. Я розумію, що це просто заслабка література. Напевно, допомагає зрозуміти, в якому контексті ти живиш, але для мене це «мінус-контекст». Я в книгах шукаю не інформацію, а насолоду від тексту.

Про перше враження від людей. Я не дивлюся на людей через чорні чи рожеві окуляри. Це скоріше приязна недовіра, яка згодом виправдовується або приязністю, або недовірою.

Про життя закордоном. Я жив в Америці певний час і потім таки вирішив повернутися назад до України. Для художника, як і людей іншої гуманітарної професії, процес вкорінення в чужу культуру має інші механізми. У мене все йшло добре - галерея, виставки, продажі... Але це був не той рівень висловлювання, до якого я звик в Україні. Це була свого роду "депресія нереалізованості". Щоб інтегруватися в культуру Америки потрібно було мінімум десять років, а я ніколи не любив стояти "у чергах"... Тому я не захотів загубити ці десять років життя.

За матеріалами

http://innovations.com.ua