Поет Осип Мандельштам мав звичку, доведену до принципу - брати в борг і не віддавати. Тому що не було чим. Його, пам'ятається, відправили на зону (не за це, звичайно), і там він згинув. Проте справа Мандельштама живе і перемагає. Не поезія Срібного століття, а проблема неплатежів за фінансовими зобов'язаннями. Раз у раз виявляється, що стосовно того чи іншого підприємства розпочато процедуру банкрутства. Відносно фізичних осіб, на зразок поета Мандельштама, поки подібна практика застосовується нечасто. Але це не означає, що їм, фізичним неплатникам, добре живеться. Сьогодні вони, за словами голови Держпідприємництва Михайла Бродського, - вічні боржники банків.

29 червня 2010 року в бізнес-клубі Белгравія відбувся круглий стіл Проблеми інституту банкрутства в Україні та шляхи його реформування, який було організовано спільно громадською організацією Народні фінанси та Міжнародним інститутом бізнесу.
В обговореннях прийняли участь такі високоповажні гості, як Голова Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва Михайло Бродський, заступник Голови Державної податкової адміністрації України Сергій Лекарь, заступник міністра юстиції України Володимир Богатир, координатор проектів Світового Банку у справах України, Білорусі та Молдови Маріус Вісмонтас, керуючий партнер юридичної фірми “Вронський, Вронська та партнери” Ганна Вронська, член Венеціанської комісії від України Марина Ставнійчук, народний депутат України Кирило Куликов, директор Українського фонду підтримки підприємництва Любов Стасів, екс-Віце-Прем’єр-міністр України  Володимир Лановий. Модератором круглого столу виступив екс-заступник міністра фінансів України Олександр Савченко.

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 р. №2343-XII вже давно не відповідає суспільно-економічним реаліям України. З огляду на це, очевидною стає нагальна потреба у якісному реформуванні законодавства про банкрутство, яке забезпечить прозорість, передбачуваність та ефективність процедури банкрутства, захист прав кредиторів та відновлення платоспроможності позичальників.

Не варто доводити, що розробка сучасної макроекономічної політики має бути головним елементом як програми реформ, так і практичних дій уряду та Національного банку.

Скажу прямо: такої політики в Україні ніколи не було, нема її і зараз. Більше того, аналіз пропозицій і дій, які стосуються бюджету, податків, банків (виняток — позиція уряду щодо пенсій та соціальної підтримки), свідчить про відсутність не лише розуміння сучасних, посткризових, тенденцій у бюджетній і монетарній політиках, а навіть уявлення про базові поняття макроекономічного менеджменту!

Моя оцінка якості Програми економічних реформ на 2010—2014 роки є дуже поміркованою. З одного боку, автори розуміють (з різною мірою глибини) більшість проблем нашої не реформованої за останні 10—12 років економічної системи. Це — великий плюс програми. Але, з іншого боку, далі дуже поміркованих і обережних, більше того, дуже загальних і неконкретних рекомендацій та обіцянок (це не реформи…) вони не йдуть.

На щастя, навіть в Україні загальне підвищення цін відбувається не постійно. Особливо після відходу з політичної сцени дилетантів. Проте причини квітневої дефляції в Україні уряд пояснив доволі невиразно:  мовляв, сезонне коливання цін. Нашій редакції довелося звернутися до відомого економічного та фінансового гуру, екс-заступника голови Нацбанку Олександра Савченка.

Після завершення виборів нового Президента України, як гриби, почали виростати нові антикризові програми. Прочитавши деякі з них, я зрозумів, що Україну можуть очікувати нові проблеми, народжені непрофесійністю їх авторів, їх неінтегрованістю в сучасну систему економічних знань та дискусій.

Наприклад, навіть рекомендації МВФ та Світового банку Україні зараз вже в деякій степені застаріли, оскільки базувалися на докризовому розумінні економічної реальності. Потрібні достатньо потужні фільтри для того, щоб підняти існуючий рівень економічних дискусій та програм на сучасний.